Незвичайну книжечку я відшукав у букіністів — путівник по Житомиру, випущенний у 1964 році. Цей факт не міг пройти крізь мого ЖЖ :) тому я відсканував її та повністю викладаю.

Оригінальна обкладинка не зберіглась. Залишились друга та передостанні сторінки.





Спочатку йде коротка розповідь про місто, його історію та сьогодення (станом на 1964 рік). Відкриває путівник, як годиться для радянських часів, фотографія пам'ятника Леніну. Площа на якій він знаходиться називалась "площа Леніна", а зараз називається "Соборна площа". Після здобуття незалежності цей пам'ятник мали знести, але не вистачило політичної волі. Та й люди в місцевих органах влади залишились ті самі. Що більшу цифру незалежності ми відзначаємо, то більше здається ймовірним, що пам'ятник вождю всіх народів швидше зруйнує плинність часу, ніж люди.

На наступній фотографії ми бачимо цю площу майже повністю. За пам'ятником Леніну знаходиться Будинок правосуддя, який на данний момент частоково закривають ялинки. Якщо уважно придивитися, на фотографії вони ще зовсім маленькі.

Квітів навколо памятника завжди було багато, а от лавок для відпочиваючих вже немає.

Таких затишних скверів та зелені в місті вже не зустрінеш...

Майдан Рад залишився і понині, але зараз він виглядає зовсім по-начому. Справа в тому, що на ній в ті далекі часи мали поставити пам'ятник Щорсу, але згодом тут було розміщено інший - Сергію Корольову. На першому знімку видко початок вулиці Михайлівської, улюбленої вулиці житомирян.

Вулиця Велика Бердичевська.

На той час вулиця Леніна, зараз Київська.

На другій фотографії ледве видко маківку собору, яку через ідеологічні міркування заретушовано настільки, що він схожий на малюнок олівцем.

Зараз це площа Перемоги, і в центрі розташовано легендарний танк Т-34 з номером 945. Також видно, що на той час в місті було багато трамвайних маршрутів. Зараз існує лише один, а трамвайна колія прикрашає місто, але деякі місцеві депутати намагаються її ліквідувати, щоб звільнити більше місця для автомобілів.

Зображені будівлі й досі так само виглядають. А в лікарні, що видно на першій фотографії я народився, це один з двох роддомів.

Окраїна східної частини міста стала індустріальною.

Електровимірювач вже не той, що був колись... і вже не виконює тих глобальних заказів.

Знову вулиця Велика Бердичевська.

Без коментаріїв... навіть не знаю що це за школа. Але точно не моя :)

Вулиця Московська. На першій фотографиї вхід до Житнього ринку.

Кінотеатр <Україна>. Це до недавна там був нічний клуб <Атлантіс>, який в свою чергу займав приміщення збанкротілого кінотеатра.

Зараз тут обласна філармонія.

Цей палац спорту існує й зараз. Але вся інфраструктура, до якої входить і територія стадіону знаходиться в аварійному стані.

Я ще застав ті часи, коли на трибунах під час футбольних баталій майже не було вільних місць. Зараз Житомирщина не має жодного представника в чемпіонаті України з футболу.

Прикраса Житомира - парк культури та відпочинку ім. Гагаріна. Започаткував його граф де Шодуар, меценат, зібравши з різних куточків світу унікальні дерева. На фото видно сходинки для спуску до човнів. Зараз від тих сходинок майже нічого не залишилось, а на їх місці знаходиться одноповерховий будинок. До тогож не видно й підвісного моста, яких побудували набагато пізніше за проєктом викладачів з (на той час) філіалу КПІ, а зараз самостійного політехнічного університету. Проект вийшов невдалим і міст вже багато років знаходиться в аваріному стані. Тут же й знаходився його маєток, на місці якого зараз стоїть радянський пассажирський літак. Дослідники розповідають, що на территорії парка знаходиться частина законсервованих підземних переходів, про які існує велика кількість легенд, а тема настільки широка, що виходить за межі мого посту.

Узбережжя ріки Терерів ще залишається мальовничим.

Завдяки житомирському морю змінився рівень води у річці. На фото бачимо ще одну прикрасу й загадку одночасно -голову Чатського (виступ у горній породі, що схожий на голову людини).

Цей краєвид став класикою, коли в краєзнавчому музеї міста з'явився стенд, що відтворює цю місцевість.